Будьте вдячні злочинцям…

довіч. ув'язн8 травня цього року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо адаптації правового статусу засудженого до європейських стандартів».

Ухвалені Верховною Радою України зміни спрямовані на удосконалення нормативно-правового забезпечення порядку та умов відбування покарання особами, засудженими до покарань вказаних видів, а також забезпечення дотримання прав цих осіб у місцях несвободи, реалізації та захисту законних інтересів засуджених з урахуванням обмежень, передбачених законодавством. 

З огляду на значну чисельність осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, які тримаються на території Вінницької області,   та актуальність питання дотримання прав засуджених у пенітенціарних установах, 20 травня представником Вінницької обласної правозахисної організації «Джерело надії» спільно з працівниками Генеральної прокуратури України, органів прокуратури області відвідана Вінницька установа виконання покарань № 1.

У ході відвідування вивчено та перевірено стан дотримання кримінально-виконавчого законодавства в установі, у першу чергу що стосується матеріально-побутового забезпечення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, їх медичного обслуговування, забезпечення права на підтримання соціальних зв’язків у межах, визначених законом.

Здійснено особистий прийом осіб, які виявили бажання зустрічі з правозахисником та прокурором, під час якої були роз’яснені основні положення нового, удосконаленого законодавства щодо розширення обсягу прав засуджених на телефонні розмови, побачення, звернення до лікарів, правову допомогу, зміну, шляхом пом’якшення, умов тримання, пенсійного забезпечення.

Суха мова законодавчих актів не може передати душевного стану людини, яка перебуває за гратами, її ємоцій та почуттів, надій та сподівань. Адже у багатьох з тих, хто приречений до скону відбувати покарання за скоєний злочин, з’явилась НАДІЯ! Надія на покращення умов перебування, на частіші зустрічі з близькими, на перегляд справ та ін. Гуманізація всієї пенітенціарної системи зробить наше суспільство більш досконалим та цивілізованим, наблизить його до європейських стандартів. Адже людина залишається людиною навіть у місцях позбавлення волі, тому має право на людські умові та гуманне ставлення. Вона і так вже покарана, а покарання не повинно викликати більшої відрази, ніж злочин.

З усіх “довічників” Вінницької УВП №1 семеро осіб виявили бажання зустрітися з представниками органів прокуратури та ВОПО “Джерело надії”. Це були чоловіки різного віку (найстаршому – 57, наймолодшому – 30 років). Більшість з них відбуває покарання 15-16-17 років. Вони розповідали про своє життя, яке поділилося на “до” та “після”, розпитували про нове законодавство, задавали багато питань, консультувалися з приводу перегляду їхніх справ, тощо. Майже всі згадували рідних та близьких, які залишилися на волі. Звичайно, кожен з цих людей скоїв щось страшне, але в голові постійно крутилася фраза: ”Не судите, да не судимы будете”. І кожен з них мріє про диво, а саме – рано чи пізно опинитися на волі… Всі семеро були задоволені умовами перебування, харчуванням, медичним обслуговуванням, обов’язковими щоденними прогулянками. Майже всі відзначили гарне ставлення співробітників установи, які не тільки не перешкоджають у листуванні та спілкуванні з адвокатами, а й усіляко сприяють цьому та допомагають у вирішенні багатьох питань. Зокрема, кілька засуджених подавали клопотання до Європейського суду, а один дійшов навіть до суду ООН.

Треба відзначити, що всі засуджені виглядали досить непогано, враховуючи той факт, що знаходяться вони далеко не в санаторії… І ще – всі ув’язнені досить вільно спілкувалися, мають гарний словарний запас, добре володіють юридичною термінологією і взагалі справляють враження  освічених людей. До речі, в установі є бібліотека, якою користуються всі бажаючі.

Новітнім законом особам, засудженим до довічного позбавлення волі  надається можливість одержувати один раз на місяць короткострокове побачення та один раз на три місяці тривале побачення з близькими родичами (подружжя, батьки, діти, всиновлювачі, всиновлені, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки). Тривалі побачення можуть надаватися і подружжю, яке проживало однією сім’єю, але не перебувало у шлюбі, за умови, що в них є спільні неповнолітні діти.

Звісно, нам важко уявити, як людина може роками знаходитися за гратами, дихати свіжим повітрям лише раз на добу, бачити сонце через невелике вікно… Але може ставлення суспільства до ув’язнених – це і є найточніший та найдостовірніший тест на людяність?.. Недарма сказала Кейті Байрон: “Будьте вдячні злочинцям, які сидять у тюрьмах, за те, що вони присвятили своє життя тому, щоб навчити нас, як не треба жити.”